Публікації

Договір про споживче кредитування - особливості його укладення за новим законодавством

15 листопада 2016 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII. Закон був підписаний Президентом України 8 грудня 2016 р. та набирає чинності з 10 червня 2017 р. На думку ініціаторів законопроекту прийняття цього закону було викликано необхідністю усунення прогалин у регулюванні споживчого кредитування, зокрема що стосується питань кредитного посередництва, несправедливих умов договорів споживчого кредиту, нав’язування додаткових та супутніх послуг тощо та приведення чинного законодавства у відповідність до Директиви ЄС 2008/48 про кредитні договори для споживачів.

До прийняття Закону України «Про споживче кредитування» регулювання споживчого кредитування в України здійснювалось відповідно до положень Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Законом України «Про споживче кредитування» вводиться ряд особливостей укладення договорів про споживчий кредит, які необхідно обов’язково враховувати до та під час укладення договору про споживчий кредит.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит – це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Споживчий кредит – це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (п. 11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Отже специфічною ознакою договору про споживчий кредит є те, що предметом цього договору є грошові кошти, які надаються банком або іншою фінансовою установою для задоволення виключно особистих потреб споживачів. Крім того, як вбачається із положень ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит має бути укладений зі строком погашення кредиту понад один місяць, та строком дії договору про споживчий кредит більше ніж на один місяць. Договір про споживчий кредит є відплатним (тобто укладається за умови сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами), укладається на суму, що перевищує один розмір мінімальної заробітної плати, виключно в гривні, оскільки надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування»).

Сторонами договору про споживчий кредит є кредитодавець (банк або інша фінансова установа) та безпосередньо сам споживач (фізична особа). При цьому, такий договір може укладатись кредитодавцем як особисто, так і через кредитного посередника, якими є кредитні брокери або кредитні агенти (ст. 6 Закону України «Про споживче кредитування»).

До укладення договору про споживчий кредит споживач має бути ознайомлений з інформацією, яка необхідна для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору. Така інформація має бути надана споживачу під підпис за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), яка встановлена у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування».

Коротко необхідно зазначити про інформацію, що надається кредитодавцем споживачу перед укладенням договору про споживчий кредит (більш детально в ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»), а саме:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);

3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;

4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки;

5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування;

7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов’язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності);

8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов’язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов’язання за договором про споживчий кредит;

10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

11) порядок дострокового повернення кредиту;

12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.

Обов’язок надання зазначеної інформації до укладення договору про споживчий кредит лежить також на кредитних посередниках, у разі якщо до них звернувся споживач (ч. 11 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Новелою законодавства в цьому відношенні є введення обов’язку кредитодавця привести договір у відповідність із вище згаданою інформацією, якщо споживачу було надано недостовірну інформацію, не в повному обсязі або взагалі її не було надано. Такий обов’язок кредитодавця реалізується ним протягом 14 днів з дати отримання відповідної вимоги від позичальника.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі. Один із примірників оригіналу договору про споживчий кредит має бути переданий споживачу невідкладно після підписання договору сторонами. При чому, обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлений обов’язковий перелік умов, які мають бути зазначені у договорі про споживчий кредит. Примітним є те, що в Законі України «Про споживче кредитування» прямо передбачені окремі умови договору про споживчий кредит, які в разі включення їх до договору є нікчемними. Зокрема, нікчемними є умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», умови договору про можливість внесення змін до договору в односторонньому порядку, а також умови, що передбачають сплату споживачем будь-якої плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту.

Отже, розпочинаючи з 10 червня 2017 р. всі банки та інші фінансові установи будуть зобов’язані укладати договори про споживчий кредит, враховуючи вимоги Закону України «Про споживче кредитування». Слід зазначити, що безумовною перевагою вже є прийняття спеціального закону у сфері споживчого кредитування. Позитивним є встановлення на законодавчому рівні розширеного переліку умов з яким має бути ознайомлений споживач перед укладенням договору про споживчий кредит, що дозволить останньому вірно оцінити всі переваги та ризики укладення такого договору, подальші затрати по договору, які понесе позичальник та встановлення фактичної заборони позикодавцю в односторонньому порядку змінювати умови кредитування (за виключення процентної ставки, якщо вона є змінювана). Водночас те як цей закон буде застосовуватись вже залежить від практики суб’єктів таких правовідносин та результатів вирішення спорів між ними органами судової влади.

Артем Білоусов
Юрист ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»
Журнал «Юрист&закон» №18 від 12.05.2017