Публікації

У украинских потребителей появятся новые права

Разрешена фотофиксация нарушений и ограничен срок исправления недочетов

Для початку варто зазначити, що проект Закону досить об’ємний, адже вносить зміни у Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс та особливо у Закон України «Про захист прав споживачів». Серед запропонованих правок можна виділити суттєві, які стосуються регулювання змісту правовідносин, та такі, що спрямовані на більш доцільне, зрозуміле та юридично правильне формулювання норм або їх уточнення.

Не заперечуючи важливість другого виду змін вважаю за необхідне зупинитись саме на змістових правках. Отож, аналізованим Проектом Закону:

• передбачено обов’язок прийняття рішення на користь споживача у разі, якщо норма припускає неоднозначне тлумачення прав та обов’язків споживача або суб’єкта господарювання;
• серед переліку прав споживача додано право на фото та/або відеофіксацію порушень своїх прав, ціни продукції, приміщень та інших об’єктів, які належать суб’єктам господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якщо це не суперечить закону;
• додано норму, яка передбачає обов’язок виробника чітко зазначати його гарантійні зобов’язання на технічно складні побутові товари у відповідному документі. А також заборонено перешкоджати споживачу у сприйнятті тексту гарантійних зобов’язань та умов ремонту шляхом друкування його меншим розміром за розмір основного тексту або злиття кольору шрифту з фоном;
• змінено положення про права споживачів у разі придбання товару з недоліками;
• визначено, що доставка товарів неналежної якості продавцю (виробнику) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця (виробника) (раніше ця норма стосувалась лише великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять кілограмів);
• передбачено обов’язок продавця (виробника) за наявності згоди споживача за власний рахунок провести експертизу з метою визначення причини втрати якості продукції;
• додано положення, яке передбачає, що відкриття упаковки не позбавляє споживача права на обмін товару належної якості або розірвання договору;
• детально визначено вимоги до розміру тексту договору споживчого кредиту, а саме: «Кегль шрифту основного тексту договору повинен бути не менше 12. На вимогу споживача з порушенням зору та за його власним вибором кегль шрифту основного тексту договору може бути збільшено та/або зачитано повний текст договору кредитодавцем»;
• передбачено права споживача у разі здійснення попередньої оплати за продукцію;
• збільшено розміри та максимальні межі штрафів за порушення суб’єктами господарювання сфери торгівлі і послуг законодавства про захист прав споживачів;
• частково змінено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Загалом зазначені зміни досить вдалі, адже вони спрямовані на більш інтенсивний захист споживачів з одного боку шляхом регламентування ширшого спектру прав останніх та гарантій, а з іншого боку встановлення чітких вимог, обмежень та посилення санкцій до іншої сторони правовідносин – продавців (виробників). Окрім того, приємним є те, що більшість положень відповідають нормативним актам Європейського Союзу у сфері захисту прав споживачів, зокрема, Директиві 1999/44/ЄС від 25 травня 1999 р. (далі - Директива). Важливою, як на мене, є зміна, яка стосується повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів (далі – Орган). Так, чинним Законом передбачено, що Орган має право за наявності відповідних порушень приймати рішення про припинення суб’єктами господарювання виробництва та реалізації продукції, а також тимчасове припинення їх діяльності. Даним Законопроектом зазначені питання може вирішувати лише суд, а Орган має право звертатись до останнього з відповідним позовом. Ця норма спрямована на захист суб’єктів господарювання проти свавільного та безпідставного втручання Органу у їхню діяльність шляхом віднесення таких складних питань на вирішення суду.

Проте, як на мене, аналізований Законопроект містить також деякі недоліки та недоопрацювання.

Наприклад, що стосується прав споживачів у разі придбання товару неналежної якості (у Проекті замінено на термін «товар з недоліками»), то правки у запропонованому Проекті, які суттєво змінюють зміст статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), все ж не вирішують проблеми колізій із нормами Цивільного Кодексу.

Так, ст. 8 Закону передбачає права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості, які відрізняються залежно від того, придбав він товар з «недоліками» чи з «істотними недоліками». При придбанні товару з недоліками, споживач має право вимагати: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Тоді як при виявленні істотних недоліків, споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; заміни товару на такий самий товар або на аналогічний з числа наявних у продавця (виробника) товар.

Проект Закону визначає наступні опції для споживача у разі придбання товару з недоліками: безоплатне їх усунення, відшкодування витрат на їх усунення або заміна товару. Якщо ж товар з істотними недоліками, то споживач має право на зменшення ціни або розірвання договору та повернення сплаченої суми. Отож, Законопроект також виділяє товар з недоліками та і істотними недоліками, проте частково змінює права споживача залежно від типу недоліків.

Цивільний кодекс України (ст. 708) в свою чергу не містить поділу товару на зазначені типи, а тому надає покупцю можливість на свій вибір вибрати будь-яку із вказаних вище опцій, незалежно від істотності чи неістотності недоліків. Таким чином, ЦКУ передбачає ширший спектр прав споживача у разі придбання товару неналежної якості порівняно із Законом, а Проект не усуває цієї застарілої колізії.

Окрім того, вартими уваги, на мою думку, є положення Директиви про законодавчо встановлений мінімальний гарантійний строк. Зокрема, там зазначено, що продавець несе відповідальність, у разі виявлення невідповідності товару умовам договору протягом двох років з моменту передачі товару (ч. 1 ст. 5 Директиви). Також Директива в ч. 3 ст. 5 покладає на продавця тягар доведення відсутності невідповідності товару умовам договору, якщо така невідповідність виявляється упродовж перших шести місяців з моменту передачі товару. Так, якщо не буде доведено інше, припускається, що невідповідність товару, що виявляється упродовж шести місяців з моменту передачі товару, існувала вже на момент передачі товару, крім випадків, коли це припущення несумісне з природою товарів чи характером невідповідності.

Оскільки Україна йде шляхом приведення законодавства у відповідність праву Європейського Союзу, то для системного впровадження змін дані положення також мали б бути враховані при розробці Проекту Закону.

Портал UBR

Вікторія Гетьман
Молодший юрист ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»
Портал UBR від 16.01.2017

Назад