Публікації

Що означає рішення суду про призупинення обов’язкового перейменування УПЦ МП

Передісторія проблеми.


26 грудня 2018 року набули чинності зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» стосовно назви релігійних організацій. За правилами цієї зміненої статті релігійні організації зобов’язані у своїй назві відображати належність до релігійної організації за межами України, до якої вона входить, шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої закордонної організації з можливим додаванням слів «в Україні». Це стосується тих релігійних організацій, які в своїх статутах визначили свою приналежність до закордонних організацій, держави яких визнані військовими агресорами проти України та/або тимчасово окупували частину території України. Здійснити таке уточнення в своїх назвах релігійні організації зобов’язані до 26 квітня 2019 року.

Визначення таких релігійних організацій здійснюється Міністерством культури протягом місяця шляхом проведення релігієзнавчої експертизи зареєстрованих статутів релігійних організацій. Після цього, Міністерство культури повідомляє через «Урядовий Кур’єр» та письмово кожну таку організацію про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту відповідні зміни. Якщо релігійна організація не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту на реєстрацію, її статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.


Факти.


25 січня 2019 року Міністерства культури видало наказ №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об’єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та в «Урядовому Кур’єрі».

26 січня 2019 року Міністерство культури України оприлюднило перелік релігійних організацій, яким необхідно вказувати чи свою належність безпосередньо до Російської православної церкви (РПЦ), чи інший зв’язок із країною-агресором.

Релігійні організації, згідно з переліком, у строк не пізніше 26 квітня 2019 року, зобов’язані внести до свого статуту (положення) передбачені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни, що стосуються повної назви, та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

18 січня 2019 року групою депутатів (49 осіб) було здійснено Конституційне подання стосовно відповідності Конституції України закону від 26.12.2018 року про відображення у назві релігійної організації приналежності до країни-агресора.

Народні депутати, якимось чином, вбачають порушення даним законом конституційних прав громадян, зокрема: право на свободу світогляду і віросповідання; втручання у діяльність релігійних організацій; нерівне становище з іншими організаціями і таке інше. Це видається сумнівним з огляду на суть вимоги закону – в назві релігійної організації ідентифікувати приналежність до країни-агресора, а не маніпулятивно маскуватись.



Ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду. Серед інших, до переліку релігійних організацій, яким необхідно вказувати чи свою належність безпосередньо до Російської православної церкви (РПЦ), чи інший зв’язок із країною-агресором, потрапила і Українська православна церква (в єдності з Російською православною церквою, УПЦ) УПЦ (МП). Релігійне об’єднання УПЦ входить до складу Російської Православної Церкви. В Україні діють 53 її єпархії. Керівником УПЦ є Митрополит Київський та всієї України Онуфрій (Березовський).


Аналіз.


Відповідно, Київська Митрополія Української Православної Церкви звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 25 січня 2019 року №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об’єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 28.03.2019 р. відкрив провадження у справі за позовом Київської митрополії УПЦ (МП) до Мінкульту стосовно відміни цього наказу.

Суд дійшов висновку, що зазначений спір є справою незначної складності, а тому підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, так як вважає, що характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення підготовчого провадження та судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи. Слід зазначити, що судом до участі у справі в якості третіх осіб було залучено 265 релігійних організацій. Розгляд справи за спрощеним провадженням здійснюється не довше ніж 60 днів з дня відкриття провадження у справі без судових засідань на підставі наявних у справі матеріалів.

В подальшому, 22 квітня 2019 року судом було задоволено заяву Київської Митрополії УПЦ про забезпечення позову з огляду на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Крім того, на думку суду, реалізація на даний час (до вирішення справи по суті) оспорюваного акту та вчинення на його виконання дій може призвести до невиправданого втручання держави у сферу діяльності релігійної організації як юридичної особи. Станом на ранок 24 квітня ухвала відсутня в реєстрі судових рішень, але в пресрелізі суд наголошує, що вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору, оскільки вони спрямовані виключно на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті. Однак, таке рішення про призупинення дії наказу Міністерства культури №37 виглядає сумнівним з огляду на те, що забезпечення позову допускається якщо очевидними є ознаки протиправності оскаржуваного рішення. Виходячи з позовної вимоги, оскаржується саме наказ Мінкульту №37, який приймався на виконання припису закону і не може трактуватись виключно самостійним нормативно правовим актом, тому його неправомірність можлива лише у випадку перевищення повноважень Мінкультом, а такі ознаки в наказі відсутні.

Ухвала про забезпечення позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції окремо від рішення суду. Апеляційну скаргу на ухвалу про забезпечення позову необхідно подати протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду. Також Мінкульт може подати клопотання до суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення, яке суд зобов’язаний розглянути протягом п’яти днів.

Законом передбачено, що якщо визначена релігійна організація не внесла змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут втрачає чинність лише у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Тобто така організація після 26 квітня не змогла би використовувати свою стару назву.

На практиці реалізація забезпечення даного позову означає можливість використання релігійними організаціями пов’язаними з країною-агресором своєї попередньої назви і після 26 квітня. Скасування державної реєстрації таких організацій ні законом, ні наказом Мінюсту не передбачається.

Олег Яким’як
Старший партнер, адвокат ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»
Сайт 24 каналу 24 квітня 2019