Публікації

Застосування судами до правовідносин іпотеки положень ст. 559 ЦКУ України безпідставне

На практиці відомо достатньо випадків неправильного застосування судами норм, що регулюють припинення договору іпотеки. Типова ситуація: іпотекодавець, посилаючись на ст. 559 ЦК України, звертається до суду з позовом до іпотекодержателя (банку) про розірвання іпотечного договору на підставі внесення змін до договору кредиту між банком і боржником, згідно яких підвищувалась процентна ставка за користування кредитом, мотивуючи це тим, що такі зміни були внесені без його згоди. На підтримку своєї позиції іпотекодавець зазначає, що через збільшення процентної ставки збільшувалось кредитне навантаження, на виконання якого укладався договір іпотеки, про вказане збільшення він повідомлений не був і своєї згоди на вчинення таких дій не давав. Місцеві господарські суди нерідко задовольняли такі позови, застосовуючи до правовідносин іпотеки аналогію закону, а саме ст. 559 ЦК України, яка регулює підстави припинення договору поруки.
Необхідно зазначити, що у переважній більшості випадків такі рішення судів першої інстанції скасовувались або апеляційними судами, або Вищим господарським судом України. Суди вищих інстанцій вірно приходили до висновку, що іпотека є різновидом договору застави, оскільки її правова природа полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог саме за рахунок заставленого майна. Відповідно ж до положень ст. 546 ЦК України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання, а відтак застосування судами до правовідносин іпотеки положень ст. 559 ЦК України вбачається безпідставним та необґрунтованим. Крім того, ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» передбачено вичерпний перелік підстав припинення іпотеки. Тим не менш, вже протягом тривалого часу суди продовжують застосовувати до іпотеки норми, що регулюють відносини поруки.
Суттєвим кроком до забезпечення однакового і правильного застосування законодавства є видача Інформаційного листа ВГСУ № 01-06/1821/2012 від 12 грудня 2012 року, що узагальнює практику перегляду судових рішень зі спорів, що виникають, зокрема, з договорів іпотеки. Так, ВГСУ чітко визначає, що на відносини іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов’язання, норми ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється відповідними нормами ЦК України і ЗУ «Про іпотеку». Крім того зазначено, що суди не можуть вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов’язання, незалежно від ступеня їх подібності. А отже є небезпідставні сподівання, що з 2013 року місцеві суди нарешті вироблять усталену практику і почнуть вірно застосовувати норми, що регулюють відносини іпотеки.

Юрій Павлишинець
Старший юрист ЮФ «Кушнір, Яким’як та Партнери»
Юридична газета №17 23.04.2013