Чи має право роботодавець наполягати на вакцинації працівників?
«Чи має право роботодавець зробити вакцинацію від COVID-19 обов’язковою для працівників?», «Що робити працівнику, якщо він не хоче щеплюватися?» – на питання читачки відповідає експертка.
Чи має право роботодавець наполягати на вакцинації працівників від Covid-19 (грип, гепатит тощо)?
Напруга останніх років, спричинена поширенням COVID-19, щодня кидає нові виклики суспільству, а оскільки більшість свого часу люди проводять у трудовому колективі, ці виклики передусім адресовані роботодавцям. Якщо на початку пандемії болючими питаннями були: «Що робити з працівниками, які захворіли чи контактували з хворими на COVID-19?», «Як зобов’язати їх проходити відповідні тести на виявлення захворювання?» тощо, то зараз ми наблизились до нового етапу та нової проблеми – чи можна наполягати на вакцинації працівників від COVID-19.
Для розв’язання цього питання варто звернутися до загальних норм, що стосуються охорони здоров’я. Медичну допомогу фізичній особі, віком 14 років, можна надавати, якщо вона на це погоджується (ч. 3 та 4 ст. 284 ЦКУ). Фізична особа, яка є повнолітньою та дієздатною, усвідомлює та відповідає за свої дії та керує ними, має право відмовитися від лікування. Це право підтверджується ч. 1 та 4 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
Будь-яке втручання, що пов’язане зі здоров’ям громадянина, вимагає інформованої добровільної усвідомленої згоди цього громадянина, а отже, він має право відмовитися від вакцинації.
Проблема полягає у тому, що, з одного боку, кожен індивід має право на фізичну недоторканність, що проявляється у праві надавати згоду на медичне втручання, а з іншого - є соціальний інтерес, а саме держава зобов’язана вчиняти заходи щодо захисту й охорони життя і здоров’я своїх громадян, що можуть перебувати під ризиком у випадку поширення інфекційних захворювань.
Для балансу цих інтересів держава може в окремих випадках на законодавчому рівні встановлювати обов’язкову вакцинацію. Звісно, навіть за таких умов, ніхто не вправі примушувати особу вакцинуватись чи робити це насильно. Проте коли відмова від щеплення справді може ставити під ризик життя і здоров’я інших громадян, зокрема, коли посада особи полягає у тісних контактах з іншими людьми, що може сприяти швидкому поширенню інфекційних захворювань, держава на законодавчому рівні може передбачати певну відповідальність таких осіб.
У яких випадках вакцинація обов’язкова? Чи має право роботодавець зробити вакцинацію від Covid-19 обов’язковою для своїх працівників
Вакцинація є обов’язковою, якщо це:
- Хвороби: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
- інші інфекційні хвороби для представників певних професій (якщо їх робота може стати причиною зараження самих співробітників та вони можуть поширити ці хвороби (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
- несе загрозу появи особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення (якщо є рішення головного державного санітарного лікаря (ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
- ВІЛ-інфіковані, діти за віком, громадяни за станом здоров’я за визначеним Календарем профілактичних щеплень в Україні (КПЩ);
- ендемічні та ензоотичні території та відповідно до епідемічних показань за визначеним КПЩ;
- окремі випадки – у разі виїзду особи за кордон, враховуючи епідемічну ситуацію у країні виїзду та відповідно до рекомендацій ВООЗ.
Наразі вакцинація від COVID-19 не належить до переліку обов’язкових випадків. Однак, не виключено, що МОЗ може визнати її обов’язковою для представників окремих професій (виробництва, організації), робота яких може стати причиною зараження цих співробітників та (або) якщо вони можуть поширювати інфекційні хвороби. Також можливе прийняття рішення головним державним санітарним лікарем про обов’язкове профілактичне щеплення на території, де масово поширюється небезпечна інфекційна хвороба. Проте, в жодному разі визнання вакцинації від COVID-19 обов’язковою не є дискрецією роботодавця.
Для працівників яких професій вакцинація обов’язкова?
Як зазначалось вище, вакцинація може бути визнана обов’язковою проти інших інфекційних недуг, окрім тих, що визначені у ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», для представників певних професій, робота яких може стати причиною їх зараження та / або якщо вони можуть поширювати інфекційні хвороби. Перелік професій (виробництва, організації) встановлює МОЗ.
У КПЩ, що затверджений Наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», визначено окремі інфекційні хвороби, вакцинація проти яких є обов’язковою для певних категорій працівників за певних епідемічних показань.
Так, наприклад, у разі епідемічних показань, для профілактики грипу щепленню підлягають:
- громадяни, що працюють у спеціалізованому колективі (інтернати, будинки для осіб похилого віку, будинки дитини);
- співробітники медичних закладів;
- дошкільні, середні та інші навчальні заклади, інтернати, будинки дитини та будинки для осіб похилого віку;
- сфера послуг, торгівля, транспорт, військові, громадяни, що контактують з великим колом людей;
- співробітники організацій (мета - запобігти спалаху інфекційних захворювань).
Для профілактики гепатиту A за епідемічного підйому захворювання щепленню підлягають:
- співробітники, що обслуговують водоочисні споруди, водогінні мережі, каналізаційні системи та каналізаційні очисні споруди;
- громадяни-миротворці, які надають гуманітарну допомогу тощо.
Цілком можна припустити, що поряд з обов’язковими щепленнями для профілактики грипу за епідемічними показаннями можуть передбачити обов’язкові щеплення від COVID-19 на ендемічних територіях. Це може відбутися, якщо головний державний санітарний лікар прийме таке рішення чи внесуться такі зміни МОЗ до КПЩ.
Що робити працівнику, якщо він не хоче щеплюватися?
Якщо йдеться про вакцинацію від COVID-19, то, як зазначалося, наразі ця вакцинація є добровільною, а отже працівник самостійно приймає рішення про щеплення. Це вибір особи та роботодавець не вправі його обмежувати і застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, що не бажає вакцинуватись. Якщо все ж роботодавець відсторонює особу від роботи у зв’язку з цим, то таке відсторонення чи будь-який інший захід впливу працівник має право оскаржити у судовому порядку.
Роботодавець не вправі вимагати щеплення від інших захворювань, вакцинація щодо яких не визнана обов’язковою.
Єдиним винятком є випадки, що стосуються обов’язкових щеплень. Якщо співробітник відмовляється чи ухиляється від обов'язкового профілактичного щеплення, визначеного у статті Закону та КПЩ, роботодавець відстороняє його від роботи, оскільки на це є пряма законодавча вказівка. За таких умов співробітник фактично втрачає право на оскарження наказу про відсторонення від роботи (окрім випадків, коли роботодавець недотримався формальних вимог процедури відсторонення).
Які заходи впливу має роботодавець на працівника, що відмовляється вакцинуватись?
Роботодавець повинен за поданням певних посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби усунути від роботи громадян, що відмовилися від обов'язкової вакцинації проти інфекцій, перелік яких має встановлювати центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
У випадку, якщо відмова працівника від вакцинації необґрунтована, за поданням відповідних посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби, до роботи його можна не допускати (ст. 27 Закону).
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» дозволяє у випадку, якщо співробітник відмовляється / ухиляється від профілактичних щеплень, які є обов’язковими, у порядку, який встановлений законом, відсторонити його від виконання роботи.
Усі ці положення дозволяють не допускати до праці співробітників, що ухиляються від обов’язкових щеплень. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачає водночас дотримання додаткової умови – наявності подання посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби. Тобто, навіть якщо співробітник відмовляється від обов’язкового щеплення, роботодавець не володіє повною дискрецією щодо його усунення. Він може повідомити про таку ситуацію Державну санітарно-епідеміологічну службу, а які дії слід вчинити щодо працівника, вже вирішуватиме вона. Також жодна з норм не оперує поняттям «звільнення», а тільки передбачає усунення / відсторонення співробітника.
На кому лежать фінансові витрати, пов’язані з вакцинацію від Covid-19: держава, компанія, працівник?
Суб’єкт фінансування залежить від підстави проведення щеплення. Відповідно до статті 8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти інфекційних захворювань, які внесені до КПЩ, та профілактичні щеплення за епідемічними показаннями мають проводитися для співробітників безоплатно коштом місцевих бюджетів та інших джерел, які не заборонені законом. Тобто, як правило, вакцинація оплачується коштом місцевих бюджетів.
Проте, якщо вакцина доступна в приватних клініках, очікування черги на безоплатну вакцину є виснажливим, а питання вакцинації для роботодавця є вкрай важливим і потребує швидкого вирішення, то за попередньої згоди працівника роботодавець може оплатити щеплення самостійно.
Онлайн-журнал The Point
Марта Береза
Молодший юрист ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»для онлайн-журналу The Point від 23.03.2021 року
Назад
