Публікації
Відшкодування збитків: ТОП-10 рішень господарських судів
Вимога про відшкодування завданих збитків – універсальний та ефективний спосіб захисту порушеного права будь-якої особи в широкому спектрі справ як в цивільній, так і в господарській юрисдикції вирішення спорів. Як правило, для задоволення вимоги про відшкодування збитків позивачем має бути доведено всі чотири елементи цивільно-правового правопорушення: завдання шкоди, протиправна поведінка особи, причинний зв’язок між завданою шкодою і діянням особи та вина такої особи.
Залежно від категорії справи та виду правовідносин, правового статусу сторін справи суди по-різному встановлюють доведеність умов притягнення до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. До Вашої уваги наводимо топ-10 рішень господарських судів з питань відшкодуванні збитків, завданих різними суб’єктами – контрагентами за договором, посадовими особами юридичної особи (в тому числі банку), органами державної влади.
Керівники банку відповідають за шкоду, завдану вкладникам, своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю
Згідно з обставинами справи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатор акціонерного банку «Укоопспілка» подав позов до колишніх керівників цього банку про відшкодування ними шкоди, завданої вкладникам у розмірі 76 929 136, 71 грн. Фонд стверджував, що внаслідок прийняття рішень відповідачами і реалізації правочинів, які є спільними діями направленими на виведення капіталу банку, останньому заподіяно шкоду. Рішенням судів першої та апеляційної інстанції в задоволені позову було відмовлено повністю. Суди дійшли висновку, що «доводи позивача про наявність матеріальної шкоди в розмірі 76 929 136,71 грн., яка заподіяна пов'язаними особами не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, як не було доведено і склад цивільного правопорушення в діях відповідачів щодо завдання такої шкоди». Верховний Суд у складі Великої палати дійшов протилежного висновку та задовольнив позов в повному обсязі, стверджуючи що керівники банку зобов’язані «діяти якнайкраще в інтересах банку, тобто всіх його акціонерів та клієнтів», а ліквідація банку «не є перешкодою для розгляду судом вимог Фонду до колишніх керівників банку».
Постанова Великої палати Верховного Суду у справі № 910/11027/18 від 25.05.2021 р.
Спори за позовом власника до посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства
Акціонерне товариство звернулося з позовом до директора, повноваження якого припинені, про стягнення збитків, завданих безпідставною виплатою заробітної плати. Суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що спір виник із трудових відносин, у зв’язку з чим акціонерному товариству було відмовлено у відкритті провадження у справі.
Проте суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку. Суд зазначив, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером). Такі спори підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12217/19 від 14.04.2020 р.
Посадова особа несе відповідальність за шкоду, завдану юридичній особі діями, що є перевищенням повноважень та які суперечать інтересам такої юридичної особи
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось із позовом до колишнього директора товариства про відшкодування шкоди, завданої позбавленням товариства дозволу на користування надрами шляхом передачі його пов’язані з керівником юридичній особі.
Верховний суд дійшов висновку, що дії директора мають всі ознаки цивільно-правового правопорушення, зважаючи що:
- протиправна поведінка директора полягає у наданні ним згоди на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника;
- директор діяв з перевищенням повноважень, визначених статутом, та не в інтересах юридичної особи, а отже є винним у завданні шкоди;
- наявні збитки у розмірі вартості дозволу;
- існує причинний зв’язок між діями та шкодою, завданою товариству.
Посадова особа несе відповідальність перед юридичною особою навіть у випадку відсутності наміру завдати шкоду
Товариство звернулась з позовом до колишнього керівника щодо відшкодування збитків, завданих сплатою податків замість фізичних осіб, з якими уклало договір оренди землі. Незважаючи на те, що директор діяв в межах своїх повноважень і не мав наміру завдати шкоди товариству, він все-одно є відповідальним за завдання збитків. Суд дійшов висновку, що протиправна поведінка директора полягала у помилковій сплаті податку всупереч інтересам товариства, через відсутність належної обачливості, неналежне виконання своїх статутних обов`язків. Директор не мав жодної особистої зацікавленості у сплаті податку в бюджет за третіх осіб, не мав наміру завдати шкоду, проте діяв з необережністю, що також є формою вини. У зв’язку з відсутністю умислу, Верховний Суд зменшив розмір збитків, що підлягають відшкодуванню до 10% від суми завданих збитків.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/982/19 від 24.02.2021 р
Держава не несе відповідальності за шкоду, завдану через втрату майна юридичної особи на території АТО
За обставинами даної справи юридична особа, майно якої було викрадене на території проведення АТО у 2014 році, подала позов до Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України про відшкодування шкоди у розмірі вартості такого майна. Не отримавши компенсації від страхової компанії, Позивач аргументував, що на державу покладається обов`язок компенсувати збитки від правопорушень, у тому числі коли відшкодування збитків не може бути забезпечено з інших джерел. Стаття 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. Водночас, держава не забезпечила прийняття відповідного закону, а отже не забезпечила позивача належним способом правового захисту.
На думку Великої Палати, позивач не довів порушення Україною її позитивного зобов’язання з захисту права власності (створення умов для ефективного використання права власності та його відновлення у разі порушення). «Передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України відшкодування за викрадене у період проведення АТО майно», - зазначив Верховний Суд. Натомість Судом не було визначено, які ж легітимні очікування має породжувати відповідна стаття закону та яким чином суб’єкту захистити своє порушене право власності, використовуючи інші доступні способи правового захисту.
Постанова Великої палати Верховного Суду у справі № 910/378/19 від 22 вересня 2020 р.
Податкові органи несуть відповідальність за шкоду, спричинену їхніми діяннями, в тому числі за покладені на платника податків штрафні санкції та судовий збір в іншій справі
Фізична особа-підприємець звернулась з господарським позовом до податкових органів про відшкодування шкоди у вигляді матеріальної шкоди (збитків), упущеної вигоди та моральної шкоди, спричиненої припиненням реєстрації податкових накладних. У зв’язку з діями податкових органів позивач був позбавлений можливості виконати договір поставки з контрагентом в частині оформлення та реєстрації належним чином податкових накладних, за що з нього рішенням господарського суду було стягнено пеню та судовий збір за позовом контрагента.
- Велика палата Верховного Суду прийшла до висновків, що:
- збитки у вигляді пені, стягненої контрагентом через нереєстрацію податкових накладних, стали об’єктивним наслідком поведінки ДПІ;
- витрати на судовий збір у іншій справі, розгляд якої спричинений протиправними діями податкових органів, є збитками, які підлягають відшкодуванню;
- порушення особою зобов`язання перед контрагентом через протиправні дії податкових органів призводить до приниження ділової репутації такої особи, а тому позивач має право на компенсацію моральної шкоди.
Незважаючи на зазначені висновки Великої палати, зокрема, щодо господарської юрисдикції спорів про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями податкового органу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/16215/19 від 20.04.2021 відступає від окресленої позиції. Суд стверджує, що спір про стягнення збитків, завданих внаслідок протиправних дій податкового органу, які полягають у неприйнятті для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунків коригування, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/16215/19 від 20.04.2021 р.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів
У зазначеній справі прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до лісгоспу, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Аналізуючи правильність висновків суду першої та апеляційної інстанції, які позов задовольнили, суд касаційної інстанції виходив з того, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.
Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
У зв’язку з вищенаведеним та враховуючи, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, суд касаційної інстанції підтримав висновки судів попередніх інстанцій про наявність складу цивільного правопорушення та про наявність підстави відшкодування збитків лісокористувачем.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 906/366/20 від 05.07.2021 р.
Вимога про стягнення суми податкового ліміту є вимогою вирішити публічно-правовий спір
Юридична особа подала позов до податкового органу стосовно стягнення суми податкового ліміту, яку позивач визначив як завдану матеріальну шкоду внаслідок вчинення неправомірних дій. На думку позивача, шкода виникла внаслідок невиконання відповідачем дій з відновлення показників юридичної особи в системі електронного адміністрування ПДВ, а основний борг є податковим кредитом, який позивач втратив внаслідок неправомірних дій податкового органу.
Суд першої інстанції, висновок якого суд апеляційної інстанції залишив без змін, провадження у справі закрив, дійшовши висновку про те, що справа відноситься до юрисдикції не господарських, а адміністративних судів, адже спір у цій справі виник у сфері публічно-правових відносин.
Суд касаційної інстанції підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанції, зазначивши, що суть спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу з бюджету суми податкового кредиту, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо повернення ПДВ, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо зобов`язання відповідача вчинити дії з відновлення податкового ліміту позивача та його відшкодування останньому. Отже, спір виник у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/506/19 від 03.03.2020 р.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди
У справі про відшкодування за рахунок Державного бюджету України збитків, завданих позивачу незаконними діями (бездіяльністю) органів досудового розслідування у кримінальному провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що неправомірність дій (бездіяльності) службових чи посадових осіб працівників поліції щодо вилучення та несвоєчасного повернення тимчасово вилученого майна, як одного з складових цивільної відповідальності, повинна бути доведена, тобто має підтверджуватись в силу статті 78 ГПК України належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Натомість суд касаційної інстанції із зазначеним висновком не погодився. Суд врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, відповідно до якої питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, у зв’язку з чим господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Тобто, суди попередніх інстанцій не були позбавленні можливості та повинні були з огляду на предмет спору встановити наявність чи відсутність протиправної поведінки відповідного органу.
У зв’язку з вищенаведеним, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності для підтвердження позовних вимог про відшкодування за рахунок Державного бюджету України збитків, завданих позивачу незаконними діями (бездіяльністю) органів досудового розслідування у кримінальному провадженні відповідним рішенням суду, яке б мало преюдиційне значення.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 920/198/19 від 04.05.2020 р.
Позовні вимоги залізниці до міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів підлягають розгляду у порядку господарського судочинства
Укрзалізниця в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулась з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів. Суд першої та апеляційної інстанції позов задовольнили.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління, проте передав спір до Великої Палати, вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, у якій подібний спір розглядався за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата зазначила, що норми законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян. Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Велика Палата наголосила, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах. Отже, правовідносини у цій справі не є публічно-правовими, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
З огляду на це Велика Палата не знайшла підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, так як у справі № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, а в силу прямої норми закону.
Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/94/19 від 03.03.2020 р.
Алла СкрипникСтарший юрист ЮФ «Кушнір, Яким’як та Партнери»Марта Береза Молодший юрист ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»
Назад